Історія

                                                       Історія парафії

Фото іконостасу церкви поміщене в календарі в 1950 р. яко доказ того що зразу після війни вула тут парафія УПЦ.

                                                                                                                              Трудно

буде писати історію парафії ,через брак документів,архівів,особливо за період від 1945-1950 роках але спробуємо дати коротенький нарис історії нашої парафії.Як уже загально всім відомо що наприкінці 2-гої  світової війни на території Німеччини опинилися десятки-тисяч українців серед яких багато було православних,одні були вивезені німцями на роботу другі як політичні емігранти і всі тут залишившись творили одну велику українсько-православну громаду.Серед втікачив були єпископи (ввесь єпископот УАПЦеркви 12 Єпископів) більше 100 священиків та кількох діяконів.Першою  українською православною парафією була парафія в Берліні,яка існувала вже в час війни; як піше Іван ВЛАСОВСЬКИЙ Центральна влада в .Берліні признавала на терені Німеччини тільки одну юрисдикцію для православних, що з тих чи інших причин тут опинились, це — російську, під керуванням митрополита Берлінського і Германського Серафима (Ляди). Винятком була єдина українська православна парафія св. Архистратига Михаїла в Берліні, яку відкрив під своєю юрисдикцією митрополит Варшавський Діонисій, а обсуговував її о. Федір Білецький, емігрант з Волині. Тільки на початку 1945 р., себто як єпископат УАПЦеркви вже рік перебував на еміграції, вдалось українській православній інтелігенції, з великими труднощами, після допитів і передопитів в Ґестапо, відкрити у Відні й Празі Чеській українські православні парафії, і то як філії української парафії в Берліні. Більше того, коли вже єпископи УАПЦеркви перебували на еміграції в Німеччині і відправляли з духовенством Богослуження в місцях свого перебування, то робітникам зі Сходу (,,ост-ам) заборонялось вступати до приміщень, де відбувались Богослуження; про цю заборону священики мали наказ вивішувати оголошення на вхідних дверях до місць Богослуження. Настоятель української парафії в Берліні о. Білецький, користа-ючи з признання цієї парафії владою, виїздив до таборів закинутих на чужину, як робоча сила, православних українців, подаючи їм велику релігійну втіху, духовну радість. Ці подорожі о. Настоятеля в останніх часах життя тих таборів відбувались в супроводі о. протодиякона Василя Потієнка, який в рр. 1924-26 був головою Всеукраїнської Православної Церковної Ради. В часі втечі вже й з Берліну, при наступі большевицького війська, о. Василь Потієнко трагично загинув під час налету винищувачів. Належить о. Василеві Потієнку, як визначному борцеві за незалежність Рідної Церкви, вічна память в її історії.(Наріс історії Української Православної Церкви Том 4.розділ 5 стор.273.) Тепер після закінченя війни 8.5.1945 р. наш народ разом з духовенстном розкиданий групами в різних місцевостях Німеччини стали осідати на місцях, не знаючи що в майбутньому його чекає ,але з вірою в Бога ,в таборах починає організувати своє життята й перши православні парафії..В 1945 р.постали парафії УАПЦеркви в Мюнхені,Регенсбурзі,Інгольштадті,Авгсбурзі,Ляндсгуті,Фюрті в Новому-Ульмі й  багато інших .Літом 1945 р.в таборі Райнгардказерне в Новому-Ульмі було більше трох тисяч українців-скитальців в тому числі багато православних.З того часу (1945 -1950)Новий-Ульм стає можна сказати центром українського церковно-політичного життя.То тут постала найбільша православна парафія тут редагована була газета Українські вісті яка вважалася неофіційним органом УРДП,партії якої ініцяторм створення був Іван Павлович Багряний, також був тут Українській Університет як пише І.Власовський -В актах Св. Синоду УАПЦеркви нема даних про те, що було зроблено Синодом для „негайного заснування пастирських і дяківських курсів. Натомісць в справі заснування Богословського Відділу при одній з Українських Високих шкіл на еміграції є листування єпископа Сильвестра з секретарем Синоду єп. Платоном, з якого видно, що в українському таборі Новому Ульмі постала „Ініціятивна група по заснуванню Богословської Школи при Українському Університеті в таборі Новому Ульмі. Від цієї групи єп. Сильвестер, запрошений нею на вик. об. ректора Богословської Школи, надіслав ЗО квітня 1946 р. до Синоду протокол засідання тієї групи з дня 27. IV. 46 р. з долученням списка учбових предметів і намічених лекторів в Богословській школі; при тому ж таборі, як писав в листі до Синоду єп. Сильвестер, буде улаштований Інтернат на 50 студентів тієї школи. „Щиро вітаючи повзяту ініціятиву ВП Групи, Секретар Синоду єп. Платон в листі з дня З травня 46 р. до єп. Сильвестра повідомив, що „предложений проект заснування „Богословської Школи в Новому Ульмі буде розглянутий на сесії Синоду УАПЦеркви, відбуття якої передбачається в половині травня місяця (46 р.) в Еслінгені. (Архів Св. Синоду. Розділ по реєстру V. Справа 31. Стор. 302-308).(Собор Єпископів решив Богословську Академію відкрити не в Новому-Ульмі а в Мюнхені).На жаль нема документів хто був тут настоятелем або які священнослужителі були в Новому-Ульмі,тилькі устні перекази старших наших парафіян старости церковного С.Ляшука,та хористкі В.Капустян говорять нам о священиках таких як  о.О.Царик,о. Д.Посякивський. далі буде