нар. 06.02.1876- помер 05.02.1970 р.

О.Геннадій Тимкківсьский народився 6.02. 1876 р. в священичий родині в с. Ольшанці на Херсонщині.В 1899 р.закінчив ОдеськуДуховну Семінарію.На священника висвячений 28.01.1903 р. в Одесі і призначений на настоятеля парафії при  станції Долинська.Переслідуваний комуністичною владою ,в січні 1930 р.був примушений залишити станцію Долинська і переїхав до Катеринославської єпархії ,де його призначили на парафію с. Костроми.В 1934 р.перебував кілька  місяців у вязниці Кривого Рогу.Після звільнення з вязниці був змушений скитатися і переховуватися та потаємно відправляючи Служби Божи й виконуючи треби.

В 1942 р.був при значений в склад духовенства Св-Преображенського собору в Єлисаветграді звідки в грудні 1943 р.виїхав зі своєю дружиною на захід. 

В Німеччині був настоятелем парафії в Авгсбурзі( 1945-1948),в Ляйпгаймі (1948-1950),в Клянкетці (1950-1951).В початках грудня 1951 р.переїхав до старечого дому у с.Дорнштадті біля Ульму а багато війрних його Св. Покровській парафії оселилось в Новому Ульмі.

О.Протопресвітер Геннадій упокоївся 5.лютого 1970 р.Похорон 12.лютого 1970 р. відправляв Преосвящ.Єпископ Орест в сослуженні о.протопресвітера ПаладіяДубицького, митр.прот.Д.Бурка, митр.прот.А.Дублянського, прот.М.Гільтайчука та протодиякона Л.Короля.Поховано його на місцевому цвинтарі в с.Дорн-штадт.

 

 

 О.Протопресвітер Михайло Гільтайчук, народився в 11.11.1900 року, в селі Камінна (тепер Івано-Франківська область)

Брав активну участь в визвольних змаганнях як вояк Запорозької Козацької бригади,звідки його приділено до охоронного відділу Штабу Запорізького Корпусу.

На початку 30-тих років ,після довголітньої праці на культурно-громадській ниві в рідному селі ,вступив на богословські студії в семінарії Німецької Євангелицько-

Лютеранської Церкви в містечку Венсборк (Поморське воевідство в Польщі).Закінчивши студії,стає пастором-настоятелем лютеранської громади(220 душ) в сво-

йому селі ,обслуговуючи одночасно дві менші громади в Томацькому повіті а також в Маняві в Карпатах.До Німеччини прибув в липні 1944 року.

В 1948 році з особистих міркувань перейшов на православя і 1 листопада в місті Регенсбург з рук Єпископа Володимира прийняв свячення як

священик УАПЦеркви.Був настоятелем парафії в таборах Райтерсайх, Ельванген, Авгсбург, Людвігсбург, Ляндсгут і Регенсбург а найдовше від 1952 до 1970 р.

в Новому Ульмі як і в Бобфінгені від 1967 до 1978 р. Обслуговував також до 1983 р.маленьку парафію в Лянгвайд- Форет біля Авгсбургу.Від 1970 р.до погірше-

ння стану здоровя протопресвітер о.Михайло був місіонарем УАПЦеркви на Західню Німеччину й Західний Берллін де оснував невелику православну парафію. 

Помер 18.жовтня 1989 р.в Новому Ульмі.Чин похорону 24.жовтня 1989 р.на новоульмівському цвинтарі при численній участі української громади й чужинців,

довершив Архиєпископ Анатолій Дублянський в сослужінні архипресвітера о.Паладія Дубицького о.Івана Плеви і протодиякона Степана Куреши присутній був

також місцевий парох УКЦеркви о.Шамбелян Василь Турковид.

 


О.Протпресвітер Демид Григорович Бурко народився 29 серпня 1894 року в селі Пирогів нинішнього Тиврівського району Вінницької області.

 Закінчив Сутиську учительську (1909) та Вінницьку церковно-учительську школи (1913). Після нетривалої роботи в школі його 1915 року мобілізують до царського війська.
В 1917 р. прапорщик Бурко потрапляє на Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві, згодом працює референтом у Генеральному секретаріаті з військових справ. Одночасно співпрацює з Всеукраїнською церковною радою. В січні 1918 р. Демид Бурко бере участь у вікопомному бою під Крутами, про що через багато років напише вірш-спогад “На вічну пам’ять мученикам”.
Після захоплення Києва більшовиками Бурко переїздить до Кам’янця-Подільського, де вступає на історико-філологічний факультет місцевого університету.
З початком польсько-совєтської війни 1920 року юнак полишає навчання і вступає до українського війська (Волинська дивізія). Після відступу Армії УНР восени 1920 року опиняється в Польщі, однак вже наступного року повертається на Батьківщину. Під час переходу кордону Бурка заарештовують і запроторюють до Вінницького концтабору. Однак, завдяки амністії у лютому 1922 р. звільнюють з ув’язнення. Після цього Демид Бурко закінчує Кам’янецький інститут народної освіти і тривалий час вчителює у школах Вінниччини та Київщини.
В 1935 р. Бурка заарештовують вдруге, але йому вдається втекти і жити, переховуючись під чужим ім’ям.
Під час Другої світової війни Бурко в Полтаві висвячується на священика і до осені 1943 р. очолює в цьому місті Свято-Миколаївську церкву. В цей же час він досить плідно працює на літературній ниві: в місцевій пресі друкує свої вірші та статті мистецько-культурного спрямування. Відомо також, що восени 1943 р. отець Демид брав участь у похороні 500 жертв більшовицького режиму у Вінниці. Під час панахиди він виступив із промовою, в якій зазначив: “Нехай на їхніх могилах виростуть квіти кращого майбутнього”.

На еміграції по закінченні війни був настоятелем парафії УАПЦеркви в Західній Німеччині в різних таборах, а пізніш в Інгольштадті , з 1954р.по 1970 р. обслуговує новостворену парафію в Новому Ульмі(Cв.Троїцька парафія). Карлсруге(1974 )З грудня 1956 р. він входив до Вищого церковного управління УАПЦ, а з 1969-го до 1973 р. виконував обов’язки голови цього управління. У 1973 р. Бурка обирають членом Ради Митрополії УАПЦ. Разом із цим отець Демид продовжує активно друкуватись у різних церковних часописах. Головною ж його працею стає збірка нарисів “Українська автокефальна православна церква – вічне джерело життя”, яка побачила світ незадовго до смерті автора (1988 р.).
Помер отець Демид Бурко 9 червня 1989 року у м. Штутгарті (Німеччина), де з 1957 р. був настоятелем церкви Святого Духа.

Чин похорону довершив о.протопресвітер Паладій Дубицький в сослуженні о.протоєрея А.Ковальського та о.пртоєрея Г.Матвієнка.

Поховано Його на кладовищі "Prag"у Штуттгарті 14.червня 1989 р.

 

Владика народився 11 листопада 1912 року в Перетоках на Волині в родині іконописця і різьбаря Захарія Дублянського та його дружини Неонілі. Від 1918 р. родина проживає в м. Луцьку, де Покійний відвідував школу і в 1930 р. закінчив гімназію. В рр. 1931-33 студіював історію на гуманістичному факультеті Віленського університету. Студії закінчив (з перервами) у 1938 р. у Варшавському університеті, осягнувши титул магістра філософії.

Від 1944 року Покійний був на еміграції, від 1945 р. у Баварії. Тут зразу включився активно в церковне життя. У 1951 р. одружується з Євгенією Більо. Після відповідної богословської підготови в дні 9 грудня 1951 р. у місті Мюнхені був висвячений св. пам. архиєп. Ніканором на священика.

У рр. 1952–1970 він є настоятелем парафії в Ляндсгуті і обслуговує вірних в Регенсбурзі, а від 1962 додатково ще й парафію в Інгольштадті. У 1956 р. піднесений до протоієрея. 1970 року Його іменовано настоятелем парафії в Новому Ульмі. Там проживає до кінця свого життя. У 1S56 р. стає членом Ради Митрополії, а в 1973 р. Його обирають головою Вищого Церковного Управління в Німеччині з рівночасним піднесенням до сану протопресвітера. 1978 р. впокоїлася дружина Євгенія.

У травні 1981 р. Собор УПЦ в США обирає о. протопресвітера Анатолія Дублянського єпископом. Хіротонія відбулася 31 травня 1981 в соборі св. Андрея Первозваного в Бавнд Бруку з призначенням на єпископа лондонського і західньо-европейського. У 1983 р. на соборі УАПЦ в Лондоні був піднесений до сану архиєпископа з призначенням на архиєпископа Паризького і Західньо-європейського. Собор УАПЦ в Ґенку (Бельгія) у 1994 році обрав Владику Архиєпископа Анатолія Митрополитом з осідком в Новому Ульмі.

Владика був засновником і головним редактором Рідної Церкви, органу УАПЦ на Західню Европу в рр. 1952-88. Його перу належать численні статті та дві книжки: Українські святі і Тернистим шляхом митрополита Ніканора. За Його заслуги для Церкви і народу Український Вільний Університет нагородив його в ювілейнім році Хрищення Руси-України званням почесного доктора УВУ.

Чин архиєрейського похорону св. пам. Владики-Митрополита відбувся 6 листопада 1997 р. о 10-ій год. на міському цвинтарі в Новому Ульмі (Reuterstraße). Похоронні відправи очолив Блаженніший Митрополит  Константин в сослуженні архиєп. Всеволода і єп. Іоана та духовенства.